Сертифікація оператора чи управління державним підприємством по-українськи?

15 квітня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон № 1396-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо сертифікації оператора системи передачі».

Законом № 1396-IX врегульовуються особливості перетоку електричної енергії міждержавними перетинами в умовах недостатньої пропускної спроможності, запроваджуються на рівні закону аукціонний механізм розподілу пропускної спроможності, за яким набувається фізичне право на передачу електричної енергії, а також впроваджуються елементи ціноутворення на таких аукціонах.

До переліку описаного вище позитиву можна також додати «згадку» законодавця у прикінцевих положення про продаж електричної енергії за двосторонніми договорами для державних підприємств – виробників електричної енергії.

В цілому закон не поганий, ідеї у ньому хороші, але реалізація його суттєво «хромає».

За моїми спостереженням 2 роки Верховна Рада «перекроює» Цивільний та Господарські кодекси України, чим руйнує основні підвалини для вибудованих роками інститутів.

Наголос на певних винятках із загальних правил, що закріплені у положеннях кодексів, лише деформують силу основних положень законодавства, що закріплені у кодифікованих актах.

Приміром, Законом № 1396-IX вносяться зміни до Господарського кодексу України, Закону України «Про управління об’єктами державної власності» та Закону України «Про Кабінет Міністрів України», відповідно до положень якого управління відповідальним міністерством державними підприємствами, які здійснюють господарювання у сфері транспортування та зберігання газу, а також передачі електричної енергії, здійснюється на підставі договору.

Управління міністерством держпідприємством на основі договору взагалі не є властивою практикою для центральних органів виконавчої влади.

У цьому контексті варто згадати про норми Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» № 3166-VI від 17.03.2011 року, який не припускає форму контролю міністерством над державними підприємствами шляхом укладення договору.

Тим більше, положення Господарського кодексу України наділяють міністерства, як засновників держпідприємств, самостійністю, що не тягне за собою жодне втручання у їхню діяльність, а способи контролю держпідприємств визначаються на основі затвердженого засновником відповідно до законодавства статуту підприємства (наприклад обрання керівника підприємства за конкурсом, якщо на підприємстві не було утворено наглядову раду, контроль над своєчасністю подання фінплану, тощо).

Держпідприємства є самостійні суб’єкти господарювання. Міністерствам заборонено втручатися у їхню оперативну діяльність. Важель прийняття господарських рішень знаходиться у директора, поєднаного у тандемі із правлінням, наглядовою радою та загальними зборами цього ж підприємства.

Проте, процедура сертифікації оператора системи передачі чомусь така особлива, що для неї необхідний договір між міністерством та підконтрольним йому держпідприємством.

При чому, за змістом процедура сертифікації оператора системи передачі є внутрішньою оперативною діяльністю самого підприємства, втручання у яку заборонено тим же Господарським кодексом України.

Не сійте хаос, леді та джентельмени!

Популярні дописи з цього блогу

Бюрократичні тонкощі встановлення кондиціонера на фасаді будинку

Від'єднався-плати за опалення МЗК