Як погосподарська книга допомагає розв’язати житлові війни?
Під час спадкування прав на житлові будинки, які споруджені у період із 1930 до 1985 років, виникають ситуації, коли нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальних дій з підстав відсутності правоустановлюючих документів на житло.
Причиною відмови нотаріуса є не лише відсутність даних про будинок у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, але відсутність технічного паспорта на нього, рішення про передачу будинку у власність спадкодавцеві від органів влади, відсутність даних про реєстрацію будинку у БТІ, відсутність документів на будинок в архівах, тощо.
Допомогти «дооформити» право власності на житловий будинок допоможе погосподарська книга, однак за умови, якщо спадкоємець звернеться до суду із позовом про визнання права власності на житловий будинок.
Погосподарська книга – це документ, який містить записи про власника житла і відомості про членів його сім’ї, характеристику будинку з елементами експлікацій, його адресу, дані про земельну ділянку і її відведення.
Самі записи у погосподарських книгах визнаються Верховним Судом як акти органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності (Постанови від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13 та у Постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 559/375/16-ц).
Юридичною основою для мотивації чому погосподарську книгу слід використовувати як основний доказ у визнанні права власності на житловий будинок можна пояснювати так.
Згідно з ч. 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952 – IV від 01.04.2004 року, права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов:
- якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення,
- якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, яка затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі Наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5.
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним Кодексом України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР передбачала обов’язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), зокрема на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).