Про роль абонентської картки у водопостачанні і водовідведенні
Деякі водоканали укладають зі споживачами, переважно юридичними та фізичними особами-підприємцями, договори на водопостачання та водовідведення у формі абонентської картки.
Слід зазначити, що сама абонентська картка, яку розробляв юридичний або інший відділ (абонентський) водоканалу, безпосередньо вказує на те, що після одержання технічних умов на приєднання до мережі споживач зобов’язаний укласти із водоканалом договір на водопостачання та водовідведення.
Однак, у разі «байдужості» споживача до підписання договору, це не стає на заваді водоканалу заявляти до суду вимоги про стягнення із споживача заборгованості по водопостачанню та водовідведенню та вимоги по компенсації плати за понаднормативне водокористування.
При стягненні заборгованості на підставі абонентської картки до арсеналу доказів водоканалів здебільшого відносять:
- акти обстеження;
- маршрутні книги (документи, які підтверджують одержані обсяги води у кубометрах);
- копії паспортів на лічильники;
- рахунки.
Як не дивно, але суди задовольняють позовні вимоги водоканалів про стягнення заборгованості, чого не скажеш щодо вимог про відшкодування втрат за понаднормативне водокористування.
Для прикладу, господарський суд Дніпропетровської області у справі № 904/4082/20 стверджує, що з підписанням абонентської картки сторони уклали договір у спрощений спосіб і розрахунки за надані послуги мають проводитися не за актами-рахунками до договору, а з урахуванням послуг, зафіксованих у двосторонніх документах - маршрутних книгах та чинних тарифів на послуги.
Зі свого боку щодо стягнення за понаднормативне водокористування, то суд вважав, що позивач не надав доказів на підтвердження погодження сторонами певних обсягів водопостачання та водовідведення, а тому неможливо розрахувати обсяг понаднормативного водокористування.
Про які «певні обсяги» суд мав на увазі у рішенні він не пояснив, чому при стягненні заборгованості по водопостачанню маршрутні книги вважалися об’єктивними доказами тільки для стягнення заборгованості, а не для стягнення понаднормативних витрат.
За п. 3.7. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.
За цих обставин самі ж вищезазначені Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення, а також Правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення, які затверджені Наказом Мінрегіонбуду № 316 від 01.12.2017 не регулюють відносини з приводу застосування абонентської картки із споживачами і не розкривають їх змісту та значення.
Водночас при обрахунку обсягу стічних вод, скинутих за час відсутності договору, дозволяється застосовувати водоканалами до порушників п’ятикратний розмір встановленого тарифу на послугу із централізованого водовідведення.
Тобто, питання чому в одних випадках абонентська картка для стягнення заборгованості вважається договором, а в інших – ні, залишається відкритим.