Коли можна відбирати газ зі сховищ без акту

З вересня 2015 року затверджена Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг нова форма договору на зберігання (закачування, відбору) природнього газу.

Проте, дана новація не впливає на сучасні конфлікти між суб’єктами господарювання, які укладали договори ще задовго до затвердженої форми.

До 2007 року договори на закачування (відбору) газу у сховищах укладалися у площині або договорів зберігання, або договорів поставки.

Неоднаковість у виборі вищезгаданих договорів призвела до різного розуміння та появи правових колізій. Іноді це перетворювалося на крайнощі. Так, до цього часу трапляються спори щодо визнання права власності на закачаний природній газ у підземних газосховищах.

Здебільшого вказані суперечки стосуються газових компаній та операторів системи, де приводом до подання позовів стають суттєві порушення договору зберігання газу зі сторони оператора, які призвели до зменшення закачаного об’єму газу у сховищі.

За умовами договору зберігання газу поклажодавець (газова компанія) вносить плату зберігачеві (оператору), а той, зі свого боку гарантує схоронність закачаного об’єму природнього газу. Незважаючи на домовленості, об’єм закачуваного газу сторонами повинен був помісячно узгоджуватися.

Умовно, обсяг закачаного природнього газу поділяється на 2 види:
  1. сезонний запас (переглядається кожного разу додатковими угодами);
  2. страховий запас (об’єм формується за показниками пропускної cпроможності газотранспортної системи).
Кожного місяця поклажодавець має подавати заявку на закачування газу до зберігача, який протягом декількох робочих днів зобов’язаний розглянути та поінформувати газову компанію про технічну можливість здійснити закачування газу. Інакше, якщо оператор не надасть заперечення поклажодавцю щодо місячного об’єму, то заявка зберігача вважається такою, що «узгоджена за замовчуванням».

Саме тоді, якщо ставиться під сумнів об’єм закачуваного газу, то до аргументів поклажодавця належать такі твердження:
  1. акти приймання-передачі газу до договору зберігання не підтверджують операції з поставки природнього газу (відсутній договір на поставку газу та оформлені акти приймання-передачі до них);
  2. акти відбору природнього газу не узгоджуються із заявками.
Якщо перші два випадки трапляються у діяльності газових компаній, то останні формулюють позовні вимоги такого змісту:
  1. щодо усунення перешкод оператору системи у користуванні майном;
  2. заборона на користування газом;
  3. про визнання права власності на закачуваний природній газ.
Контроверсійною позовною вимогою на сьогодні залишається вимога про визнання права власності на закачуваний природній газ.

З одного боку, суди вказують на те, що у випадку, якщо газова компанія змогла довести, що об’єм газу зменшився внаслідок несанкціонованого відбору зі сторони зберігача, то з другого боку визнати право власності на об’єм газу неможливо тільки з тієї причини, що інша сторона прямо заперечує право власності на певний об’єм газу (Постанови Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17 та від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17).

Логіка та пояснення Верховного Суду зводиться до того, що не можна набути право власності на підставі рішення суду, адже воно лише підтверджує законне право, яке у поклажодавця існувало раніше, а зараз воно заперечується зберігачем, чим порушує право газової компанії.

Однак, найбільш суперечливою є ситуація, яка виникає навколо актів приймання-передачі газу.

У цьому разі суди дотримуються двох протилежних позицій:
  1. без підписаних актів відсутнє документальне підтвердження відбору газу (передача, закачування тощо);
  2. акти є не обов’язковими, оскільки у договорі сторони врегулювали об’єм газу, здійснені проплати та наявні податкові накладні, що замінюють собою акти.
Другу позицію підтримав Верховний Суд у Постанові від 27.05.2020 (справа № 5011-74/9393-2012).

Популярні дописи з цього блогу

Зірвана пломба з лічильника є самостійним видом порушення

Погодити схему електроживлення через суд