Реструктуризувати заборгованість на власних умовах

Протягом чотирьох років НАК «Нафтогаз» стягує з місцевих комунальних теплоенерго значні суми боргу за спожитий ними природній газ, нараховуючи на їхню суму боргу додатково пеню, інфляційних втрат, 3% річних та штрафи.

Неспроможність теплоенерго своєчасно розрахуватися за вартість поставленого енергоресурсу від НАК «Нафтогазу» та постійно одержуючи від нього «судове фіаско», спонукає останніх шукати різні способи, які можуть допомогти їм у вирішенні, питань пов’язаних із реструктуризацією заборгованості.

Для досягнення поставлених цілей у «хід ідуть»:
  1. особисті домовленості директора комунального теплового підприємства з керівництвом НАК «Нафтогазу» (має певний позитивний ефект, однак у більшості випадків це, швидше тимчасовий ефект, оскільки НАК «Нафтогаз» за наслідком прострочення знову буде звертатися до суду);
  2. складення графіку погашення заборгованості (умовність, оскільки теплокомуненерго через колосальну суму боргу не може фізично розрахуватися, не залізши вкотре у борги);
  3. укладення договору реструктуризації з урахуванням укладеного між сторонами договору купівлі-продажу теплової енергії (велику роль в укладенні такого виду договору має керівництво НАК «Нафтогазу»).
Деякі теплокомуненерго, не бажаючи миритися із ситуацію, що склалася вдаються до винахідницьких дій, розраховуючи на тактичний успіх.

Наприклад, це може бути ініціювання позову до НАК «Нафтогазу» із вимогою «укласти договір у редакції позивача».

Теплоенерго у позові посилається на положення Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

Постулатами у доведенні власної правоти, на переконання теплоенерго, є те, що заборгованість на підприємстві утворилася внаслідок його скрутного матеріального становища, а воно не має можливості припинити постачання, адже є єдиним централізованим постачальником теплової енергії у місті.

Проте, суди не оцінили такої винахідливості. У рішеннях про відмову у задоволенні позову вони пояснюють це тим, що:
  1. у випадку, коли у законі про реструктуризацію не виписаний обов’язковий механізм погашення заборгованості, то норми такого закону не можуть бути застосовані для сторін;
  2. правовою основою відносин між теплоенерго та НАК «Нафтогазом» є Закон України «Про ринок природнього газу»;
  3. формою регулювання господарських відносин між теплоенерго та НАК «Нафтогазом» є типові та примірні договори, редакції яких затверджує Кабінет Міністрів України. Враховуючи, що до спірної ситуації не передбачено редакцію типових та примірних договорів, то норми закону застосовуватися не будуть;
  4. досягнення угоди про реструктуризацію заборгованості є волею сторін, бажання однієї сторони нічого не змінює та ні на що не впливає.
Однак, відповідь на питання, чому Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» продемонстрував свою слабкість, варто шукати у змісті даного законодавчого акту та його основних положеннях.

Вищезазначений нормативний акт не міг бути застосований у вирішенні спору, оскільки:
  1. ухвалений закон був розрахований на певний часовий проміжок і стосувався заборгованості попередніх періодів (у загальному підході 2015 рік варто вважати роком, у якому він втратив чинність, для НАК «Енергоатома» як стратегічного держпідприємства у 2016 році);
  2. на момент дії закону підприємство мало б перебувати у спеціальному переліку підприємств серед підприємств паливно-енергетичного комплексу, які погодилися взяти участь у врегулюванні заборгованості і внесенні до Реєстру, ведення якого здійснює Кабінет Міністрів України.
Тобто, без підтвердження «статусу учасника процедури врегулювання заборгованості» комунальне теплоенерго не може апелювати до змісту закону та юридично не може вимагати укласти договір про реструктуризацію заборгованості.

Популярні дописи з цього блогу

Бюрократичні тонкощі встановлення кондиціонера на фасаді будинку