Як місто воює за інженерні мережі?

До 1 січня 2020 року місцева влада із забудовниками укладала інвестиційні договори на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста. Такі договори відомі у народі як «договори пайової участі». 

У зв’язку із законодавчими змінами протягом 2020 року ставки на сплату пайової участі для забудовників місцеві ради почали знижувати, а з 2021 року дане зобов’язане для них скасоване Верховною Радою України на підставі прийнятого Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо стимулювання інвестиційної діяльності». 
Незважаючи на те, що прикінцеві та перехідні положення вищезазначеного акту не стосуються договорів, які укладені до 2020 року, деякі місцеві громади прагнуть «вижати» з чинного договору якнайбільше. 

Одним із таких напрямків, які відпрацьовуються на практиці департаментами місцевих рад є способи одержання інженерних мереж та комунікацій від забудовника у комунальну власність міста. У цьому контексті йдеться про проекти зовнішніх мереж, які прокладені до багатоквартирних будинків забудовником. 

Якщо конкретніше, то це стосується стану виконання забудовником технічних умов одержаних від комунальних підприємств у частині: 
  1. промивки; 
  2. покладення плит перекриття та облаштування колодязя у місці підключення; 
  3. заглушення старої лінії. 
Вважаючи, що забудовник своєчасно не виконує взяті на себе за договором зобов’язання місцева рада діє 2-ма етапами: 
  1. звертається до суду з вимогою до забудовника(ів), зобов’язавши їх вчинити дії у натурі (виконати проекти інженерного облаштування по технічних умовах); 
  2. пред’являє позови до забудовника(ів) про зобов’язання здійснити передачу інженерних мереж у зв’язку із несвоєчасною їх здачею місту (тобто, коли спливло більше ніж 120 календарних днів з дня введення в експлуатацію об’єктів нерухомості). 
Ні в першому, ані в другому випадку позови громад не задовольняються. Забудовник у судах пояснює це так: 
  1. містобудівні умови та обмеження видавалися забудовнику для земельної ділянки певної площі, а тому у цих мережах є балансова належність тільки за забудовником, який вже виконав свій обов’язок, сплативши місту інвестиційну складову; 
  2. укладення договору про відступлення права вимоги відбувається між забудовником та іншими компаніями (штучно створюючи цим борги) і договори взаємозаліків (там мережі важко буде знайти); 
  3. час введення у експлуатацію однієї секції не означає, що вводиться у експлуатацію весь комплекс ЖК по одержаних містобудівних умовах, тому місцева рада невірно вважає, що 120 календарний день сплив для забудовника; 
  4. у силу судової практики такого обов’язку як передати мережі забудовником місту законодавчо не існує. 
Приміром, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (Постанова від 14 червня 2019 року у справі 916/998/18) висловився про те, що замовник зобов’язаний передати закінчений будівництвом та підключений до інженерних мереж житловий будинок, що споруджувався із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, об`єднанню співвласників або власнику, або експлуатуючій організації протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів з дня його прийняття в експлуатацію, то на переконання колегії суддів такий обов`язок не виникає із договірних відносин між сторонами, натомість має розглядатися у площині відносин забудовників і співвласників житлового багатоквартирного будинку. Відтак, дане свідчить про те, що у цій частині права не порушено. 

Таким чином, поки що місто програє забудовнику!

Популярні дописи з цього блогу

Технічна документація на ліфти: правда за управителем чи ліфтовиками?

Щодо витрат по прибиранню контейнерних майданчиків

Проблемні питання абонентського обліку лічильника на водопостачання