Перевезення вугілля: комерційне посередництво чи експедирування?

Вугільні шахти та вугледобувні підприємства користуються послугами перевезення вугілля залізничним видом транспорту. 

Оскільки вугледобувні компанії належать до групи компаній певного бенефіціарного власника, останній створює умови, щоб вугілля безперешкодно потрапляло з одного підприємства до іншого як в комерційний цілях, так і з технологічною метою для виробничих потреб. 

Окрім ланцюгового зв’язку між підприємствами, власник прагне забезпечити контроль над компаніями шляхом встановлення єдиноначального управління через «певний координаційний центр». 

Підконтрольні компанії оформлюють документи на представництво спільних інтересів одному представнику головної керуючої компанії. 

У повсякденній роботі вже нікого не здивувати тим, що довіреність від 7-ми або більше підприємств видається одному представнику або посадовій особі головної компанії для укладення договорів, ведення справ у судах, набуття прав на землю, для забезпечення ефективної взаємодії з органами державної влади та місцевим самоврядуванням тощо. 

У питаннях перевезення вугілля ділові відносини між контрагентом (виконавцем замовлення) та кількома підприємствами (замовниками) ведуться через одного представника цих кількох компаній (замовників). На практиці сторонами підписується багатосторонній договір на транспортне експедирування. Суть цього договору зводиться до того, що одна сторона замовляє за плату процес організації та перевезення вантажу іншій стороні. 

Чи вірно вважати з юридичної точки зору, що у відносинах з перевезення вугілля має укладатися тільки договір на транспортне експедирування, а не договір з комерційного посередництва? 

Однозначної відповіді у законодавстві на це питання немає. 

Зазвичай сторони обирають модель співпраці на власний розсуд, самостійно визначають предмет та мету договірних відносин, а вже потім правове регулювання. Проте, з наведених як приклад відносин застосування інституту комерційного посередництва є виправданим. 

Комерційним посередництвом за статтею 295 Господарського кодексу України вважається підприємницька діяльність, яка полягає у виконанні агентом завдань замовника від імені, в інтересах та підконтролем сторони, яка замовляє послуги агента. 

Підставою для комерційного посередництва є агентський договір. Різниця між представництвом та комерційним посередництвом полягає у тому, що представник діє від імені довірителя, в той час, як при комерційному підприємстві агент діє від власного імені. Другою кваліфікуючою ознакою комерційного посередництва є підприємницький характер відносин з такого виду посередництва. 

Незважаючи на те, що кожна із груп компаній є самостійним суб’єктом господарювання, компанія може обрати одного представника, хоча в той час представництво спільних інтересів, у якості однієї групи, мають cпільну комерційну основу та спільні цілі, на досягнення яких спрямоване посередництво. 

Цікавою є ситуація, коли одна компанія прагне визнати недійсним договір на перевезення вугілля з причин того, що у відносинах між декількома замовниками та одним виконавцем має бути саме договір з комерційного посередництва. 

Пропоную розглянути висновки із Постанови Східного апеляційного господарського суду (справа № 905/1711/19) від 18.06.2020. 

Інтереси підприємств групи співпадали, оскільки були обумовлені необхідністю взаємної координації дій стосовно замовлених ними послуг з перевезення вугілля. 

За умовами оспорюваного договору підприємства групи отримали гарантію забезпечення їх певним обсягом вагоноперевезень плановому періоді і можливістю розподілити кількість вагонів між собою, в залежності від виробничої потреби. 

Таким чином, клієнти за багатостороннім договором мали однакові права та обов’язки та однакову мету при його укладенні – оптимізацію перевезень вугільної продукції для підприємств групи шляхом взаємодії між собою в частині подання експедитору заявок, планів перевезень, декадних графіків, здійснення оплати та розподілу вагонів. 

Судова колегія приймає до уваги та погоджується з думкою експерта (висновок Інституту законодавства Верховної Ради України ….), що фактично у спірному договорі виступають дві сторони, якими є експедитор та клієнт із множинністю з боку клієнтів… 

Враховуючи наведене, cудова колегія приходить до висновку, що хоча договір і має назву «багатосторонній», проте за своєю природою є двостороннім відповідно до ч. 3 ст .626 Цивільного кодексу України. Зміст договору не залежить від назви. 

Тобто, суди досліджують обсяг і повноважень представника, з’ясовують наявність або відсутність обставин, які пов’язані з перевищенням повноважень у представника та не розглядають можливості застосування до подібних відносин інституту комерційного посередництва. 



Популярні дописи з цього блогу

Двоставковий тариф на теплову енергію-вигода чи самообман?

Плата за паркомісця або історія "народження" боргу