Маленькі акціонери проти корпоративних акул енергетичного сектору
У радянську добу трудові колективи підприємств, зокрема енергетичних, були основною рушійною силою, яка впливала на процеси управління та виробничої діяльності.
В часи незалежності трудові колективи підприємств внаслідок корпоратизації підприємств мали змогу отримати право на акції для одержання дивідендів від них у майбутньому. Проте, не всі підприємства «пережили» першу корпоративну реформу і багато акціонерів стали «паперовими акціонерами»
Серед функціонуючих на сьогодні підприємств паливно – енергетичного сектору, колишні працівники, які отримали «на руки» акції вважаються, за українським законодавством, «міноритарними акціонерами».
Тобто, це акціонери, які не впливають на процес управління через невелику кількість акцій, а тільки очікують на виплату дивідендів.
У березні 2017 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах».
Цим законом доповнювалася стаття 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства».
Названа стаття встановлювала положення, згідно яких власники домінуючого контрольного пакета (їх афілійовані особи) мають право надіслати акціонерному товариству безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх акціонерів. Акціонери, які отримали таку безвідкличну вимогу зобов’язані продати їх акції домінуючому акціонеру.
Згоди на це від міноритарного акціонера не вимагалося. Якщо акціонер не продавав свої акції його чекала процедура передбачена Законом України «Про акціонерні товариства», згідно якої власник контрольного пакету (мажоритарний акціонер) відкривав рахунок у банку на ім’я міноритара (рахунок умовного зберігання «ескроу») та «купував» акції шляхом перерахування грошових коштів на цей рахунок на ім’я міноритарного акціонера.
Після того, як у власника контрольного пакета акцій з’являлося документальне підтвердження сплати, він направляв повідомлення фінустанові, яка обслуговувала цінні папери міноритарів про зняття обмеження та переведення прав на акції до них.
Дивний закон. Україна, взявши курс на євроінтеграцію, зобов’язалася привести власне законодавство до законодавства ЄС про заснування компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит, тощо.
Однак, законодавчий орган «по-своєму» зрозумів процес адаптації і доповнив Закон України «Про акціонерне товариство» інститутами про витіснення та примусового продажу акцій. Україна застосувала вищий відсотковий поріг на володіння акціями у порівняні з максимально дозволеними порогами, які діють у ЄС.
Без визначення ціни акцій для викупу і без дозволу маленьких акціонерів мажоритар по суті міг за «копійки» придбати акції у людей.
Чи могли міноритари змиритися з таким станом справ? Відповідь більш, аніж очевидна, що ні.
Міноритари почали боротися за свої права та «брати в облогу» суди з вимогою визнати такі угоди про переведення прав на акції недійсними.
Основними юридичними аргументами міноритарів були:
- не визначена ціна обов’язкового продажу акцій;
- відсутність у мажоритара права діяти від імені всіх міноритарів;
- відсутня юридична визначеність публічної безвідкличної вимоги;
- порушено принцип вільного волевиявлення учасників угоди про переведення прав акцій до мажоритарних акціонерів.
Українська Феміда тривалий час була «сліпа» до позовів міноритарів. Формально процедура примусового викупу акцій була додержана, тому у задоволенні позову маленьким акціонерам відмовляли.
Ніхто не вникав у суть та значення порушення прав міноритарів.
Справедливість є! 24 листопада 2020 року Велика палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 908/137/18, якою до першої інстанції повернула справу для дослідження всіх ключових обставин угоди з примусовим переведенням прав на акцій мажоритарам.
За позицією суддів Великої палати, процес примусового викупу акцій є аналогічним до процесу примусового позбавлення права власності. Тому, якщо Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод допускає позбавлення прав власності з мотивів суспільної необхідності, тому і під час відчуження акцій має переслідуватися легітимний інтерес та пропорційність.