Привласнення інженерних мереж

У 1990 – 2000 роках Міністерство з питань паливно-енергетичного комплексу (Мінпаливоенерго, Міненерго) передавало у власність обласних енергопостачальних організацій трансформаторні підстанції, які розташовувалися на технічних поверхах виробничих будівель неподалік багатоквартирних будинків. 

Зазвичай трансформаторні підстанції схематично позначилася на планах поверху технічного приміщення. Доступ до такої будівлі згідно державних стандартів мав забезпечуватися окремим входом. 

Оскільки площа будинку дозволяла «вмістити» інше інженерне обладнання, то окрім підстанції на поверсі також облаштовували котельну або індивідуально-теплові пункти. Вони ж передавалися на баланс місцевим теплоенерго. 

Вказані дії відбувалися на тлі активної кампанії з передачі майна із державної форми власності у комунальну. 

Слід зазначити, що процес зміни власності з однієї форми в іншу супроводжувався хаотичністю та характеризувався невпорядкованістю. За відсутності на той час єдиних реєстрів обліку майна технічні дані по об’єктах нерухомості через «людський фактор» у документах зазнавали змін. Дотепер можна знайти навіть грубі графічні помилки. 

«Спотворені» відомості подавалися до місцевих рад для прийняття рішення про реєстрацію майна до комунальної власності. Коли процес реєстрації відбувся, то трансформаторна підстанція розглядалася вже як складова котельні. 

Зважаючи на те, що приміщення котельні з моменту державної реєстрації стало власністю міста комунальне теплопостачальне підприємство та департамент з питань орендних відносин місцевої ради почали звертатися до обленерго з вимогою укласти договір оренди на користування трансформаторною підстанцією. 

Звісно, що умови договору оренди передбачали оплатність відносин, однак обов’язок ремонтувати трансформаторну підстанцію безкоштовно ніхто для обленерго не скасовував. 

Як діяти у подібній ситуації? 

Алгоритм захисту прав власності має бути таким: 
  1. знайти у додатках до рішення Мінпаливоенерго транcформаторну підстанцію; 
  2. здійснити запит до наглядової ради або органів управління підприємства про надання інформації щодо відсутності рішення про відчуження майна разом з трансформаторною підстанцією; 
  3. звернутися за довідкою до обласного об’єднаного бюро технічної інвентаризації щодо котельні; 
  4. підготувати лист до місцевої ради щодо пошуку шляхів вирішення спірної ситуації; 
  5. надіслати запит до виконкому про отримання завіреної копії рішення про реєстрацію приміщення котельні; 
  6. подати позов до суду із вимогою скасувати запис про права власності (вказати номер), вчинений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) та індексним номером (від певної дати) щодо реєстрації прав власності за відповідачем. 
Чи є успішні справи за подібними позовами? 

Так є. За судовою практикою перша інстанція цивільних або господарських судів задовольняє вимоги про скасування запису про право власності. Апеляційний перегляд залишає рішення першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. 

На мою думку, найповніше аргументацію розкрито саме господарськими судами. 

Їхня позиція полягає у тому, згідно Державного класифікатора будівель і споруд ДК-018-2000 п. 2214 – трансформаторні підстанції належать до інженерних мереж і включені до класу магістральних електропередач. 

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» № 1952 – IV від 01.07.2004 року не підлягають державній реєстрації окремо споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв’язку, залізничні колії (Постанова Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 925/1556/19).

Популярні дописи з цього блогу

Межа юридичної відповідальності у водопровідних системах

Самовільне підключення електрики чи легальне споживання?