Став боржником-готуйся до сплати ПДВ!
Болючою проблемою для комунальних водоканалів протягом останніх 5 років є проблема, яка пов’язана із відшкодуванням державою субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці у тарифах підприємствам, які надають послуги з водопостачання та водовідведення населенню.
Субвенція на погашення різниці в тарифах – це такий собі спосіб «перегрупування боргів» з 2012 року у наступні 3 роки.
В умовах збитковості тарифів на водопостачання та водовідведення обсяг субвенції ніколи не досягав погашення до розміру 100% покриття фактичної різниці у тарифах.
Про дану обставину свого часу у звітах неоднарозово підкреслювала Рахункова палата Україна та Державна фінансова інспекція (зараз – Держаудитслужба України). Вищезазначені державні органи механізм субвенції визнавали неефективним та рекомендували Кабінету Міністрів України шукати іншу модель фінансової підтримки комунальних підприємств.
Чим є процедура одержання субвенції на погашення різниці у тарифах підприємствам, які надають послуги з водопостачання та водовідведення?
В ідеальному варіанті 100% сума погашення різниці у тарифах на водопостачання та водовідведення має визначатися окремим рядком у Законі України «Про державний бюджет» на кожний рік, а на Кабінет Міністрів України має покладатися зобов’язання з визначення умов та порядку отримання субвенції місцевим бюджетам на компенсацію різниці у тарифах.
Чому в ідеальному варіанті? Тому, що не завжди у Законах України «Про державний бюджет» на певний період визначалася сума компенсацій місцевим бюджетам та розроблявся під неї спеціальний Порядок Кабінетом Міністрів України.
У тих випадках, коли водоканали за свій рахунок «повністю» взяли витрати під час надання послуг з водопостачання та водовідведення населенню, а з часом про це нагадали державі про відшкодування, то остання, на жаль, їх не почула.
Яскравим прикладом може бути справа за позовом Білоцерківського водоканалу до Кабінету Міністрів України щодо визнання бездіяльності уряду протиправною, яка полягала у не розробленні порядку та умов надання субвенції місцевим бюджетам для погашення різниці у тарифах.
Однак окружний адміністративний суд м. Києва у позові підприємству відмовив, мотивуючи це тим, що бездіяльність Кабінету Міністрів України відсутня, оскільки у Законі України «Про державний бюджет» не було зобов’язання розробити Постанову, яка визначала порядок і умови одержання субвенції. За логікою рішення окружного адміністративного суду, субвенція як одна із форм підтримки місцевого самоврядуванням, є правом, а не обов’язком держави. Через складне фінансове становище держава може не передбачити у певному році розмір субвенції.
Навіть якщо сума для погашення різниці у тарифах для підприємств водоканалів визначена у Законі «Про державний бюджет» і прийнята відповідна Постанова уряду, то це зовсім не означає, що підприємство отримає відшкодування у різниці в тарифах.
Здебільшого процедура одержання субвенції на погашення різниці між фактичною вартістю комунальних послуг включає такі етапи:
- між підприємством та територіальним органом державної казначейської служби, профільним департаментом міської (переважно) ради, облдержадміністрацією укладається договір про організацію взаєморозрахунків;
- Міністерством фінансів України приймається рішення про перерахування субвенції підприємству, про що повідомляється Державна казначейська служба України;
- територіальний орган казначейства одержані кошти перерозподіляє на рахунок відповідального підрозділу облдержадміністрації, а той, у свою чергу, спрямовує кошти профільному департаменту міської ради;
- профільний департамент міської ради потім перераховує кошти підприємству-отримувачу.
Описана система також дає збій, адже тим часом, коли субвенція «прямує» до підприємства, яке має право на одержання коштів органи державної фіскальної служби (податкова) направляють підприємству водоканалу повідомлення-рішення про необхідність сплати ПДВ та штрафних санкцій пов’язаних із його несвоєчасною оплатою.
Хто буде компенсувати підприємству штрафні санкції на суму виставленого ПДВ?
Відповідь одностайна – ніхто, окрім підприємств водоканалів, до яких надійшло податкове повідомлення рішення від органів фіскальної служби.
Підприємства не миряться із таким станом справ та оскаржують податкове повідомлення-рішення та окремо звертаються із позовами до Міністерства фінансів України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суми виставленого рахунку ПДВ.
Як і в першому, так і у другому випадку касаційна інстанція ухвалює рішення не на користь підприємств.
Слушно зауважити, що хоч і бездіяльність визнається протиправною, однак неприйняття рішення про виділення коштів на покриття витрат із сплати ПДВ свідчить про порушення ключового, але не кінцевого етапу надання субвенції…а тому відсутні достатні підстави констатувати наявність причинно-наслідкового зв’язку між збитками та бездіяльністю Мінфіну…договори про організацію розрахунків були укладені після закінчення строку сплати узгоджених зобов’язань з ПДВ, коли такі зобов’язання набули статусу податкового боргу (Постанова Верховного Суду, справа № 2140/1750/18 від 02.06.2020).